Цікаву картинку я побачив на сайті Дебет Плюс. Не просто картинку, а майже готовий сюжет для бізнес-детективу: червоні ниточки, прапорці, компанії, посередники, юридичні прокладки, знайомі назви — і десь у центрі всього цього знову стара добра 1С, яка дуже не хоче йти з українського ринку.
На перший погляд схема виглядає як типова “карта зв’язків”: тут компанія, там партнер, тут правовласник, там дистриб’ютор, ось BAS, ось українські прапорці, ось якісь іноземні структури. Але якщо придивитися уважніше, то виникає просте питання: а де тут, власне, розрив із російською 1С?
Бо вся ця конструкція дуже нагадує не новий український продукт, а старий російський софт, який вирішив не виходити з ринку, а просто змінити вивіску, документи, маршрути платежів і набір слів у презентаціях.
BAS у цій історії виглядає не як альтернатива 1С, а як її український камуфляж. Не нова філософія, не нова технологічна школа, не нова екосистема, а продовження тієї самої логіки: платформа, конфігурації, франчайзі, залежність користувачів, старі бази, старі спеціалісти, старі підходи — тільки упаковка інша.
Це приблизно якби хтось сказав: “Це вже не вовк, це песик. Просто зуби ті самі, сліди ті самі, виє так само, і лісом чомусь керує той самий вовчий офіс”.
Сама схема показує цікаву річ: 1С не зникла. Вона розклала себе по кишенях. Частину — в юридичні особи. Частину — в партнерські мережі. Частину — в торгові марки. Частину — в “українські” назви. Частину — в закордонні прокладки. А користувачу внизу кажуть: “Не хвилюйтеся, це вже не те, що ви подумали”.
Але бізнес — це не театр тіней. Якщо продукт історично виріс із 1С, технічно продовжує її модель, живе на її спадщині, обслуговується тією самою екосистемою і фактично зберігає залежність українського бізнесу від російської технологічної школи, то скільки прапорців не приколюй на дошку — суть від цього не змінюється.
Проблема не лише в ліцензіях. Проблема в залежності.
Український бізнес роками сидів на 1С як на голці. Бази, довідники, документи, бухгалтерія, зарплата, склади, виробництво, податкова звітність — усе зав’язане на одну технологічну екосистему. Потім з’являється BAS і каже: “Ми не 1С”. Але при цьому користувачі, програмісти, франчайзі, логіка конфігурацій і сама культура продукту залишаються практично в тому самому коридорі.
Це вже не просто програмне забезпечення. Це інфраструктурна залежність. А залежність від російського програмного спадку в українській економіці — це не дрібна технічна незручність. Це питання безпеки, суверенітету, грошей і майбутнього ринку.
Найсмішніше в цій історії те, що 1С роками продавала себе як “незамінну”. Мовляв, без нас бухгалтерія зупиниться, склад не поїде, зарплата не нарахується, директор не побачить залишки, а касир почне рахувати решту на дерев’яній рахівниці.
Але це типова казка монополіста. Незамінних систем не буває. Бувають погано організовані переходи.
Україна вже має альтернативи. Є українські ERP-рішення, є бухгалтерські системи, є галузеві продукти, є команди, які здатні будувати сучасну архітектуру без російського коріння. І головне — є потреба не просто “замінити кнопку на кнопку”, а витягнути бізнес із старої залежності й перенести його в нормальні відкриті, контрольовані, українські технології.
Саме тут важливо говорити і про K2 ERP як українську альтернативу 1С та BAS. Не як косметичну заміну назви, а як інший шлях: відкрита логіка, сучасна архітектура, можливість втягувати знання з баз 1С та BAS, переносити структури, довідники, документи, історію, бізнес-процеси — і поступово прибирати російське програмне забезпечення як у ліцензійному, так і в піратському вигляді.
Бо піратська 1С — це не “безкоштовно”. Це просто інша форма залежності. Сьогодні вона лежить на сервері “бо працює”, завтра стає проблемою для безпеки, аудиту, масштабування, підтримки й майбутнього розвитку компанії.
Майбутнє українського бізнесу — не в тому, щоб вічно латати стару 1С під новими вивісками. Майбутнє — у тому, щоб забрати з неї дані, знання, логіку бізнесу й перенести їх у власні українські системи.
Тому схема з червоними нитками — це не просто цікава картинка. Це ілюстрація того, як російський софт намагався залишитися в Україні через ребрендинг, партнерські мережі й юридичні лабіринти. Але лабіринт — це ще не стратегія. Це спосіб виграти час.
А час уже працює проти 1С і BAS.
Український ринок дорослішає. Бізнес починає розуміти, що “працює багато років” — це не аргумент, якщо система тягне за собою чужу залежність. Держава, підприємці, ІТ-компанії, інтегратори й користувачі мають нарешті зробити простий висновок: російське програмне забезпечення повинно піти з українського ринку не частково, не під новою назвою, не через схему з прапорцями, а повністю.
І тоді червоні ниточки на таких схемах можна буде використати за призначенням — не для маскування зв’язків, а щоб урочисто перев’язати коробку зі старою 1С і відправити її туди, звідки вона прийшла.
Без повернення.