Поки нормальні країни сперечаються, як спростити життя підприємцю, у нас десятиліттями будували іншу цивілізацію: таку, де бухгалтер не людина, а сапер. Один неправильний рух — і прилітає штраф, перевірка, блокування, лист щастя, а десь у кущах уже гріється чергове “уточнення до уточнення”. І саме в такій екосистемі розцвіла 1С. Не тому, що це вершина технологічної думки. А тому, що коли держава перетворює економіку на бюрократичний квест, бізнес хапається за будь-який софт, який хоча б підказує, де сьогодні змінили форму, ставку, порядок, виняток і ще три винятки до винятку.
І отут головне: 1С/BAS — це не причина хвороби. Це її симптом. Симптом пострадянської моделі, де держава стоїть над людиною, а не служить їй. Де бізнесу не дають працювати, поки він не найме армію бухгалтерів, юристів, інтеграторів і шаманів, здатних прочитати податкову норму без втрати свідомості.
Як 1С взагалі стала “рідною” для українського бізнесу
Історія успіху 1С — це не казка про інновацію. Це казка про те, як влучно сісти на потік болю.
У 1990-х і 2000-х бізнесу був потрібен не “красивий цифровий продукт”, а інструмент виживання в хаосі обліку, звітності, складів, зарплат, ПДВ і вічного “завтра вже по-новому”. 1С зайшла туди, де держава щедро насипала складності. Вона не стільки автоматизувала бізнес, скільки допомагала пристосуватись до державної плутанини.
Саме тому вона й перемагала. Не тому, що була найзручнішою. Не тому, що була найсучаснішою. І точно не тому, що мала найкращий UX. А тому, що український підприємець жив не в логіці “як краще розвивати компанію”, а в логіці “як сьогодні здати звітність і не влетіти”. У такій реальності виграє не той, хто будує майбутнє, а той, хто швидше оновлює форми й друкує ще одну табличку для контролюючого органу.
Як російський продукт укорінився в Україні
Тут теж не магія. Тут — суміш історичної інерції, спільного пострадянського простору, старих господарських зв’язків і дуже добре організованої партнерської мережі.
До санкцій 2017 року 1С мала глибоке вкорінення в Україні, а після санкцій на російські продукти правонаступницею цих рішень для українського ринку стала BAS, яку багато учасників ринку називають фактично переупакованою спадщиною 1С. Це описували і профільні українські медіа, і співрозмовники ринку; офіційний указ про санкції в Україні був підписаний 15 травня 2017 року.
Тобто схема вийшла майже геніальна у своїй пострадянській простоті: якщо бренд “1С” токсичний — добре, перевдягнемо манекен, назвемо це BAS, і зробимо вигляд, що в кімнаті більше немає того самого російського слона. Слон, щоправда, від цього не став швейцарським.
І тут треба сказати незручну правду: значна частина українського бізнесу роками купувала не “цифрову незалежність”, а цифрову залежність у новій обгортці.
Чому українські компанії самі це просували
Бо ринок любить не лише ідеї. Ринок любить маржу.
У партнерських матеріалах 1С видно моделі, де “ціна для дилера” або “постійного партнера” може бути на десятки відсотків нижчою за рекомендовану роздрібну ціну. В окремих опублікованих прикладах різниця доходить приблизно до 40–60%. Це не доказ “підкупу” в кримінальному сенсі, але це абсолютно реальний і дуже потужний фінансовий стимул, через який мережі партнерів було вигідно продавати саме екосистему 1С і похідні від неї рішення.
Іншими словами: коли продавцю вигідніше продати тобі не найкраще, а наймаржинальніше, не треба дивуватись, що ринок роками слухав казку про “безальтернативність”. У цій казці “об’єктивна рекомендація” часто підозріло збігалася з тим, на чому партнер заробляв найбільше.
Українські продукти програвали не лише технологією, а й каналом продажів. Поки одні намагалися створювати рішення, інші будували релігію впровадження: сертифікації, франчайзі, супровід, підписки, оновлення, залежність від інтегратора. Так народжується не ринок софту, а м’яка цифрова феодальна система.
Чому 1С/BAS ідеально підходили державі, яка не довіряє людям
Тому що ця платформа виросла в логіці: світ складний, закон заплутаний, бухгалтер має страждати, а система має встигати підлаштовуватись під нові інструкції.
Офіційні матеріали BAS прямо підкреслюють модель супроводу через договори ІТС: користувач отримує оновлення, сервіси, консультації та доступ до інформаційної системи через обслуговуючу компанію. Для бізнесу в хаотичному нормативному середовищі це продається як перевага: не треба встигати самому — за тебе встигне екосистема.
І ось тут найсмішніше. Софт, який у здоровій економіці мав би бути інструментом для розвитку бізнесу, у нас став інструментом адаптації до державної нервової системи. Тобто бізнес купував не свободу, а костиль. Не швидкість, а виживання. Не гнучкість, а черговий спосіб не збожеволіти від бухгалтерського цирку.
1С/BAS стала популярною там, де правила гри написані так, ніби законодавець ненавидить підприємця особисто.
А тепер порівняймо з країною, яка хоче бути нормальною
У країні, де держава працює для людини, а не людина на державу, логіка зовсім інша.
Там бізнесу не потрібен монстр, який щодня ворожить на регуляторних змінах. Там податкова система не має вигляд карального органу з калькулятором і підозрою в очах. Там не треба тримати бухгалтерію в стані постійної бойової тривоги.
У такій країні вимоги до програмного забезпечення інші:
не “як швидко ми вбудуємо нову форму звіту №847-Біс”,
а “як швидко ми запустимо новий продукт”;
не “де тут ще одна друкована форма для перевіряючого”,
а “де API, self-service, аналітика, мобільність і масштабування”;
не “скільки ще купити ліцензій на кожне робоче місце”,
а “як дати доступ тисячам або мільйонам користувачів без цінового абсурду”.
Бо в економіці свободи бізнес не хоче софт, який схожий на районну поліклініку з 2007 року. Бізнес хоче веб, хмару, інтеграції, дашборди, аналітику в реальному часі, кросплатформеність, нормальний UI, клієнтські кабінети, самообслуговування, маркетплейсну логіку, підключення сервісів без танців із бубном і фрази “вам треба ще доопрацювання”.
Де тут технологічна прірва
Прихильники 1С/BAS люблять розповідати, що “та це теж платформа, там теж є веб-клієнт, сервер, база даних, усе серйозно”. Формально — так. Офіційна документація 1С описує багаторівневу архітектуру, серверний кластер, web client, thin client, підтримку Windows/Linux і кількох СУБД, зокрема PostgreSQL, MS SQL, Oracle та IBM DB2.
Але проблема не в тому, що там “взагалі нічого немає”. Проблема в тому, що це інша технологічна філософія.
1С/BAS — це платформа, де бізнес-логіка живе всередині специфічної екосистеми з власною мовою, власним середовищем розробки, власною моделлю конфігурацій і сильним зв’язком із внутрішнім способом організації даних та процесів. Навіть сама 1С описує власний стек як окрему платформу з Designer, прикладними конфігураціями, спеціальним клієнт-серверним режимом і власною логікою роботи з інфобазами.
Сучасний цифровий продукт, навпаки, зазвичай мислиться інакше: відкриті API, мікросервіси або хоча б сервісна архітектура, фронтенд і бекенд, окремі аналітичні шари, нормальна веб-модель, масштабування під навантаження, інтеграції з десятками зовнішніх сервісів, мобільний доступ без ритуальних жертвопринесень, хмара як норма, а не як “додаткова опція після доопрацювання”.
Простіше кажучи: 1С/BAS — це коли вам продають універсальний комбайн, який ще й уміє бути трактором, касою, принтером і, за бажанням, духовним наставником бухгалтера. Сучасний стек — це коли ви будуєте систему з компонентів, які нормально розмовляють між собою.
Про ліцензії, масштаб і весь цей корпоративний театр
Окрема комедія — модель ліцензування.
Для сучасних B2B- і B2C-систем нормально думати категоріями десятків тисяч, сотень тисяч, іноді мільйонів користувачів. Це світ кабінетів клієнтів, партнерських порталів, мережевих сервісів, маркетплейсів, omni-channel, мобільних застосунків, self-service-платформ. Там не сперечаються, чи витримає система 300 користувачів. Там сперечаються, як оптимізувати тисячі одночасних сесій і не вбити конверсію.
На цьому тлі філософія “окремий користувач — окрема цінна ліцензія, а велика кількість користувачів — це вже майже космос” виглядає як музей бухгалтерської оборони. Так, конкретні ціни залежать від конфігурації, впроваджувача і контракту, але сама модель 1С historically будувалась навколо продажу платформи, робочих місць, супроводу і партнерської мережі з відчутною націнкою/маржею. Це добре видно з офіційних партнерських прайсів.
Тобто коли сучасний світ мислить “скільки користувачів ми можемо обслужити”, пострадянська ERP-мислить “скільки користувачів ми можемо вам продати”.
Відчуваєте різницю? Це різниця між платформою для зростання і касою на вході в цифровий ЖЕК.
Найнеприємніша правда: 1С/BAS тримаються не лише на звичці, а на моделі держави
Ось це і є серцевина проблеми.
Поки в країні діє логіка:
- складні податки;
- нестабільні правила;
- постійні зміни;
- високі ризики помилки;
- каральна філософія адміністрування;
- примус до облікового ритуалізму,
доти будуть жити системи типу 1С/BAS. Бо вони продають не технологію. Вони продають посередництво між бізнесом і державним абсурдом.
І навпаки: якби Україна реально будувала країну економічної свободи — з радикальним спрощенням податків, мінімізацією зборів, передбачуваними правилами, цифровими сервісами держави, відкритими стандартами даних, нормальними API, відсутністю карального фетишу в податковій — то актуальність пострадянських систем почала б танути сама.
Без пафосу. Без лозунгів. Без навіть окремої “боротьби з 1С”.
Бо коли зникає потреба в цифровому перекладачі з бюрократичної на людську, монстр обліку раптом виявляється просто монстром обліку.
І що з цього випливає
Україні недостатньо просто сказати: “1С російська, BAS підозріло схожа, тому давайте все це викинемо”. Це правильно морально, безпеково й політично, особливо з огляду на санкційний контекст і тривалу критику присутності таких продуктів в Україні. Але цього замало.
Треба сказати більше.
Треба сказати, що 1С/BAS — це програмне втілення старої країни. Країни, де бізнес винен уже тим, що існує. Країни, де податкова система дивиться на підприємця, як на підозрюваного. Країни, де складність є не дефектом, а способом контролю.
А новій Україні потрібен інший клас систем:
простих,
веб-орієнтованих,
відкритих до інтеграцій,
кросплатформних,
аналітичних,
масштабованих,
зручних,
людяних.
Не “програма для виживання бухгалтера в лабіринті”.
А цифрова інфраструктура для росту бізнесу у вільній країні.
Фінал, без якого не обійтись
1С/BAS — це не про майбутнє. Це про те, як минуле навчилося брати абонплату.
Це софт для епохи, де держава каже бізнесу:
“Ми все ускладнили, але ти тримайся. Ось тобі ще один договір супроводу”.
І поки країна не відмовиться від радянської звички мучити підприємця, ці системи ще якийсь час житимуть. Не тому, що вони великі. А тому, що держава все ще дріб’язково токсична.
Але щойно Україна справді обере свободу — не в промовах, а в податках, правилах, сервісах, архітектурі держави — 1С/BAS стане тим, чим і мала стати давно:
пам’ятником епосі, де бухгалтерія була важливіша за підприємництво.