В Україні вже давно зрозуміли просту річ: якщо не захищати власну мову, культуру й інформаційний простір законом, то “ринок сам усе відрегулює”. А потім раптом виявиться, що на українському радіо звучить усе що завгодно, тільки не Україна.
Саме тому з’явилися мовні квоти. І вони спрацювали. Сьогодні радіостанції мають виконувати вимоги щодо української мови: не менше 40% пісень державною мовою та 90% ведення програм українською.
Не тому, що всі власники радіостанцій одного ранку прокинулися з портретом Шевченка під подушкою і сльозою на щоці. А тому, що держава сказала: хочете працювати в українському інформаційному просторі — будьте ласкаві підтримувати українське.
Джерела:
https://webportal.nrada.gov.ua/yak-radio-ta-telebachennya-vykonuyut-movni-kvoty-rezultaty-monitoryngu/
https://webportal.nrada.gov.ua/ukrayinska-mova-na-radio-j-telebachenni-rezultaty-monitoryngu-natsionalnoyi-rady/
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2849-20
І от тут виникає дуже просте питання.
А чому така сама логіка не працює щодо українського програмного забезпечення?
Чому українська пісня потребує захисту, українська мова потребує захисту, українське кіно потребує підтримки, а український софт має самотужки пробивати бетонну стіну, яку десятиліттями будували російські продукти, російські франчайзі, російські “партнерські мережі”, рекламні бюджети, навчальні центри, семінари, вебінари та медійна інерція?
Чому, коли мова йде про пісню, ми розуміємо: без квот ефір заповнять чужим. А коли мова йде про ERP, CRM, документообіг, бухгалтерію, WMS, виробництво, каси, облік, хмарні платформи — ми раптом робимо вигляд, що “ринок сам вирішить”?
Ринок уже вирішував. Десятиліттями. І саме тому український бізнес досі масово сидить на 1С/BAS.
BAS — це російський 1С, який роками намагалися подати як щось “нове”, “локальне”, “звичне”, “ринкове” і майже домашнє. Таке собі програмне забезпечення в українській вишиванці, тільки якщо придивитися — під вишиванкою все той самий старий імперський светр.
І проблема не лише в самому продукті. Проблема в інформаційному полі.
Українські продукти є. Українські розробники є. Українські ERP, CRM, документообіг, касові рішення, облікові системи, сервіси автоматизації — є. Але в медіа їх часто майже не видно. Не тому, що вони не існують. А тому, що українське програмне забезпечення не має тієї історичної медійної інерції, яку десятиліттями мали російські продукти.
Російське роками вкорінювалося в бухгалтерії, у навчальних центрах, у семінарах, у статтях, у рейтингах, у “порівняннях”, у партнерських матеріалах, у виступах експертів, які випадково завжди радили те саме.
І тепер українські продукти виходять на поле, де ворота стоять, суддя є, м’яч є, але поле вже двадцять років як орендоване чужою командою. А на вході ще й охоронець питає: “Ви хто такі? У вас рекламний бюджет є?”
А українським компаніям кажуть: “Ну ви ж розумієте, це комерційний продукт. Якщо хочете публікацію — це реклама”.
Чудово. Тобто коли роками розповідали про BAS, 1С, “звичні рішення”, “популярні системи для бізнесу”, “ринкові стандарти” — це була експертиза, огляд ринку, корисний матеріал. А коли український продукт хоче розповісти, що він існує і може замінити російське ПЗ, — це вже, бачите, реклама.
Російське — “ринковий стандарт”. Українське — “комерційна інтеграція”. Дуже зручно. Майже як чесна гра, тільки без чесності.
Сьогодні українські продуктові компанії часто стикаються з абсурдною ситуацією. Наприклад, K2 ERP намагається пробитися в українські медіа, щоб розповісти про реальну українську альтернативу російським 1С/BAS.
Не про черговий “стартап для презентацій”, не про красиву картинку на грант, не про повітряний замок із модним словом “AI” на фасаді, а про живу систему, яка розвивається, має публічну хмару, документацію, відео, модулі, команду і місію — прибрати російське програмне забезпечення з українського бізнесу.
А у відповідь часто звучить стара добра медійна арифметика: хочете матеріал — платіть. І не просто платіть, а платіть суми, які для українського продуктового бізнесу можуть вимірюватися сотнями тисяч гривень. Після цього публікація ще й вийде з прекрасною табличкою “Реклама” або “Партнерський матеріал”.
Тобто українська компанія, яка витрачає роки на розробку продукту, бореться з російською технологічною спадщиною, створює робочі місця, платить податки, вкладає власні гроші в заміщення ворожого ПЗ, має ще й заплатити медіа за право сказати: “Ми існуємо”.
А медіа тим часом можуть спокійно робити вигляд, що ринок програмного забезпечення — це такий нейтральний зоопарк, де в одній клітці сидить російський 1С/BAS, в іншій іноземний продукт, у третій український продукт, і всі вони, мовляв, однаково милі.
Ні. Вони не однакові.
Російське, іноземне й українське не можуть стояти в одному ряду так, ніби між ними немає різниці.
Бо за українським продуктом стоять українські розробники, українські податки, українська економіка, українська технологічна незалежність. За іноземним — чужа економіка, що теж нормально, якщо це чесний ринок. А за російським — країна, яка веде війну проти України, і роки технологічної залежності, з якої ми досі вибираємося, як бухгалтер із Excel-файлу на 47 вкладок.
І коли популярні українські медіа — DOU, AIN.UA, dev.ua, SPEKA, MC.today, Vector, Liga.net, NV Бізнес, Forbes Ukraine, Економічна правда, Mind.ua, Delo.ua, The Page, Mezha.Media, ITC.ua, Highload, Na chasi та інші — пишуть про технології, бізнес, автоматизацію, стартапи й цифрову трансформацію, виникає логічне очікування: українське програмне забезпечення має бути там не випадковим гостем, а постійною темою.
Але це стосується не тільки класичних IT-медіа.
Це має стосуватися новинних сайтів, які пишуть про економіку, бізнес, санкції, цифровізацію, державні сервіси та технології. Це має стосуватися бізнес-видань, які розповідають підприємцям, як автоматизувати компанії, вести облік, будувати продажі, керувати складом і виробництвом. Це має стосуватися освітніх платформ, які проводять курси, вебінари, семінари, конференції та навчання для бухгалтерів, підприємців, управлінців, фінансових директорів, HR, логістів і власників бізнесу.
Якщо сайт навчає бізнес працювати в BAS — він уже впливає на ринок програмного забезпечення. Якщо платформа продає семінари по 1С/BAS — вона вже формує технологічну залежність. Якщо новинний ресурс пише про цифровізацію, але не помічає українські продукти, — він не нейтральний. Він просто залишає українське за дверима.
Не можна роками вчити бізнес російському софту, а потім робити здивовані очі: “Ой, а чому всі досі на російському?”
Це як двадцять років годувати людину фастфудом, а потім урочисто провести форум “Чому нація не перейшла на броколі”.
Саме тому Україні потрібен закон про мінімальну присутність українського програмного забезпечення в українському інформаційному та освітньому просторі.
Не цензура. Не примус хвалити. Не державна методичка з портретом “правильного ERP”. А нормальна цивілізована вимога: якщо медіа, новинний сайт, бізнес-видання або освітня платформа системно пише чи навчає про IT, автоматизацію, бухгалтерські системи, CRM, ERP, документообіг, e-commerce, каси, аналітику, хмарні сервіси, кібербезпеку чи цифровізацію бізнесу, то певна частина таких матеріалів має бути присвячена українським програмним продуктам.
Не “може бути”. Не “якщо буде рекламний бюджет”. Не “коли редакція зацікавиться”. А має бути.
Мінімум 40% статей, оглядів, навчальних матеріалів, вебінарів, семінарів і курсів про програмне забезпечення мають бути про український софт.
Для профільних IT-медіа, бізнес-медіа, новинних сайтів і навчальних платформ це має стати такою самою нормою, як мовні квоти для радіо.
Бо інакше ми знову отримаємо ту саму історію: українські продукти будуть розроблятися в офісах, квартирах, коворкінгах, на генераторах, під час тривог, за власні гроші, а в медіа нам пояснюватимуть, що “ринок ще не готовий”.
Ринок не готовий, бо його ніхто не готує.
Це замкнене коло треба розірвати. Українські продукти не масові, бо про них мало пишуть. Про них мало пишуть, бо вони “ще не масові”. І так можна ходити по колу ще двадцять років, поки черговий російський продукт не змінить назву, логотип, упаковку, партнера, франчайзі, легенду походження і знову не скаже: “Та я ж майже ваш”.
Ні. Досить.
Якщо українське радіо має законодавчі квоти на українські пісні, то український інформаційний простір має отримати технологічні квоти на український софт.
І тоді сталося б диво.
Раптом виявилося б, що українські продукти існують. Раптом редакції почали б самі шукати українські ERP, CRM, WMS, документообіг, касові системи, облікові платформи, аналітичні інструменти, HRM, e-commerce-рішення, BI-системи, сервіси кібербезпеки та хмарні платформи.
Раптом журналісти почали б не тільки передруковувати пресрелізи глобальних корпорацій, а й питати українських розробників: “Що ви зробили?”, “Кого замінюєте?”, “Які проблеми вирішуєте?”, “Чим кращі за російське?”, “Як бізнес може перейти?”, “Які є реальні кейси?”, “Де документація?”, “Що вже працює?”, “Що ще в розробці?”
І найсмішніше — медіа, які сьогодні пропонують українським продуктовим компаніям платити сотні тисяч за рекламні публікації, завтра, можливо, самі б дзвонили й казали: “Дайте коментар, нам треба матеріал про український софт”.
А освітні платформи, які сьогодні спокійно крутять семінари по BAS, можливо, раптом згадали б, що в Україні є українські продукти. І що навчати бізнес далі сидіти на російському 1С/BAS — це вже не просто “попит аудиторії”, а участь у збереженні технологічної залежності.
Тобто з’ясувалося б, що проблема не в тому, що про український софт “нема що писати”. Проблема в тому, що медійному й освітньому ринку зручніше не помічати українське, поки за це не треба відповідати.
Ми вже проходили це з мовою. Нам теж казали: “Не треба квот, ринок сам усе вирішить”. Ринок вирішив — і без закону українське витискали на узбіччя. Потім ухвалили квоти, і раптом виявилося, що українська музика є, українські виконавці є, український контент є, аудиторія є, а аргумент “люди не хочуть” був просто зручним диваном для тих, хто не хотів рухатися.
Тепер така сама ситуація з українським софтом.
Українські програмні продукти не мають просити милостиню в українських медіа. Вони мають бути частиною українського інформаційного порядку денного.
Бо це питання не тільки бізнесу. Це питання технологічної незалежності. Це питання безпеки. Це питання грошей, які або залишаються в Україні, або йдуть назовні. Це питання робочих місць для українських програмістів, аналітиків, бухгалтерів-консультантів, тестувальників, адміністраторів, інтеграторів. Це питання того, чи буде Україна країною, яка створює власні системи, чи країною, яка вічно “адаптує”, “перепаковує” і “звикає” до чужого.
І так, комусь така ідея не сподобається.
Хтось скаже, що це втручання в редакційну політику. Але мовні квоти теж колись називали втручанням. Хтось скаже, що це неринково. Але роками просувати російський 1С/BAS як “звичний стандарт” — це, звичайно, дуже ринково. Прямо настільки ринково, що аж пахне старим франчайзинговим офісом.
Хтось скаже, що українські продукти мають спочатку довести свою якість. Правильно. Мають. Але якість не доводиться в темряві. Якість доводиться на ринку, в публічному порівнянні, в оглядах, у тестах, у кейсах, у критиці, в дискусіях. А не в ситуації, коли про тебе готові написати тільки після виставлення рахунку.
Український софт не просить тепличних умов. Він просить не закопувати його живцем під шаром “партнерських матеріалів” про чужі продукти.
K2 ERP, як і багато інших українських продуктів, не хоче, щоб його хвалили просто за паспортом. Не треба співати гімн кожному релізу. Не треба робити ікону з кожного модуля. Пишіть чесно. Порівнюйте. Критикуйте. Запитуйте складні речі. Але пишіть.
Бо мовчання — це теж позиція. І дуже часто ця позиція працює не на Україну.
Україні потрібна нова інформаційна політика щодо українського програмного забезпечення. Не плакати на стінах, не круглі столи заради фото, не чергове “ми підтримуємо українське” в День Незалежності. Потрібен механізм, який зробить український софт видимим.
Якщо держава змогла захистити українську мову в радіоефірі, вона має захистити українські технології в інформаційному та освітньому просторі.
Це має стосуватися всіх, хто формує думку бізнесу про технології: IT-медіа, новинних сайтів, бізнес-видань, освітніх платформ, організаторів семінарів, вебінарів, курсів, конференцій і професійних навчальних програм.
Якщо ви пишете про IT — пишіть про українське. Якщо ви навчаєте бухгалтерів працювати з програмами — показуйте українські альтернативи. Якщо ви робите огляд ERP — не ставте український продукт десь у підвалі списку після російського 1С/BAS і десятка іноземних платформ. Якщо ви говорите про цифровізацію бізнесу — не робіть вигляд, що українські розробники існують тільки для аутсорсу.
Бо сьогодні війна йде не тільки за землю. Вона йде за дані, облік, бізнес-процеси, бухгалтерію, виробництво, логістику, документообіг, каси, інтеграції, хмари, сервери, код і голови людей, які ухвалюють рішення.
І якщо український бізнес щодня бачить у медіа російське, іноземне й майже не бачить українського, то не треба потім дивуватися, чому він “за звичкою” обирає не своє.
Видимість створює довіру. Довіра створює ринок. Ринок створює сильні продукти. Сильні продукти створюють незалежну країну.
Тому настав час сказати прямо: Україні потрібні не тільки мовні квоти. Україні потрібні технологічні квоти на український софт у медіа, новинних сайтах, бізнес-виданнях і навчальних платформах.
Мінімум 40% матеріалів про програмне забезпечення мають бути про українські продукти.
Бо якщо ми самі не будемо системно говорити про українське, за нас говоритимуть інші. І, як показала історія, дуже часто — не українською, не про українське і точно не в інтересах України.
